Говорять Снайпер ✙

Тенденція на фронті зараз не на нашу користь. Ворог просувається по всій лінії, контрштурми ніяк інакше, крім «конвульсивних рішень», назвати не можу. Щоб зупинити фронт, потрібна реальна «кілл-зона» — не та, що рухається в бік наших позицій, а щільна зона стримування, що забезпечить заморозку фронту та дасть час для маневру. Що для цього потрібно? — припинити перекидати підрозділи з зони в зону, адже кожен «організм» створює комфортні для себе умови. Масштабування підрозділів БПЛА в середині бригад, контроль якості підготовки та оцінка результатів на полі бою (за прикладом руснявого рубікону). Ударні БПЛА повинні працювати на знищення укриттів і позицій противника, створюючи «сіру зону» — зону, в якій сили ворога не можуть закріпитися, а інші екіпажі, разом з артилерією, мають «хірургічно» зрізати підарів, які намагаються просочитися через кілл-зону до наших позицій і там закріпитися. Зі свого досвіду скажу, що кілл-зона досить дорога в плані витрат ресурсів, але такий вклад на 1000% виправданий: купу разів це робили, купу разів зупиняли підарів, але після переїзду наша робота просто обнулювалася, бо оператори бригад, які нас міняли, не витримували темпу нашої роботи через погане фінансування. Думаю, по фортифікаціям і так все зрозуміло: мають бути якісні та багаторівневі укріплення з урахуванням нових умов війни. Висновок простий: в нинішніх умовах ми не здатні воювати «піхота на піхоту» — тільки добре пропрацьована кілл-зона з лініями пасивного та активного загородження, масштабування підрозділів БПЛА і серйозний підхід до навчання операторів разом з продуманими укріпленнями дають нам шанс стабілізувати фронт і дійти до переговорів. Поки ворог просувається з прийнятними для себе втратами — про переговори ічкерійського зразка мови немає.