Sticker Collection Logo
Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️
istoriya_ukrainy

Найбільший канал про справжню несовкову історію України. Розповідаємо про найцікавіше та щодня відкриваємо незвідані сторінки історії нашої Батьківщини! Вірте в ЗСУ, вірте в Україну! Слава Україні! @garrincha_7

Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

🕯🗺 День пам'яті та перемоги — пам'ятний день в Україні, який припадає на 8 травня, річницю повторного підписання акту капітуляції нацистської Німеччини. 8 травня 1945 року Антигітлерівська коаліція офіційно ухвалила "Акт про беззастережну капітуляцію" Збройних сил нацистської Німеччини. Акт був підписаний ще 7 травня у Реймсі (Франція), проте ратифікований наступного дня в Берліні. З цієї нагоди 8 травня 1945 року у багатьох містах Європи та США було проведено багатолюдне святкування. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 22 листопада 2004 року, присвяченій 60-й річниці закінчення Другої світової війни в Європі, проголошено присвятити пам'яті жертв цієї війни Дні пам'яті та примирення, які відзначаються 8 та 9 травня. 🥲🇺🇦День пам'яті і перемоги українцями цьогоріч сприймається ще болючіше. Ми пам'ятаємо всі втрати Другої світової війни і згадуємо тих, хто віддав життя за рідну землю на всіх фронтах тієї війни, розв'язаної двома кровожерливими режимами. А тепер знову, українці ціною власного життя захищають свій дім від окупанта у обличчі одвічного ворога — московської імперії. Перемогли нацизм гітлерівський, позбавилися від ярма комуністичного, переможемо і рашистів кремлівського карлика! Слава Україні та нашим героям! 🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

🔱🗺 20 листопада 1917 року Українська Центральна Рада прийняла Третій Універсал, яким проголошувалася Українська Народна Республіка (УНР). “Для того, щоби крайова власть стала справжньою фактичною властю, під нею повинна бути міцна підвалина, і такою може бути тільки проголошення Української Народної Республіки”, - такими словами Михайло Грушевський відкрив 20 листопада засідання Малої ради. Через два дні у Софійському соборі відбувся святковий молебен, а на площі біля нього вишикувалися військові частини. В урочистій обстановці, під час великого народного віче було зачитано текст Універсалу. У документі були окреслені кордони УНР включно з Київщиною, Поділлям, Волинню, Чернігівщиною, Полтавщиною, Харківщиною,  Катеринославщиною,  Херсонщиною, Таврією (без Криму). “Остаточне визначення границь… що до прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини і суміжних губерній та областей, де більшість населення українське, має бути встановлено по згоді організованої волі народу”. Уся влада в країні, до проведення Установчих зборів належала Центральній Раді та Генеральному Секретаріату. Проголошувалося збереження федеративного зв’язку із росією, яка б стала “федерацією рівних і вільних народів”. Йшлося не про російську радянську республіку, яку УЦР не визнала, а про буржуазну республіку. Скасовувалася приватна власність на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі. “Право власності на землі поміщицькі й інші землі нетрудових хозяйств сільськогосподарського значіння, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі касується”. Рада обіцяла добиватися якнайшвидшого встановлення миру, запровадження державного контролю на виробництві, встановлення восьмигодинного робочого дня. Проголошувалися демократичні права та свободи: слова, друку, віросповідань, зборів, спілок, страйків, недоторканність особи та житла, право використовувати місцеві мови у стосунках з державними установами, скасування смертної кари, амністію для всіх політичних в'язнів, незалежний суд. Принципи, сформульовані в цьому документі, було розвинуто й закріплено в окремих законах УНР. Зокрема, на початку грудня 1917 року ухвалено низку законів про реорганізацію судів, а 9 січня 1918 року – закон про охорону прав національних меншин. 🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

🗺1 грудня 1991 року в Україні був проведений референдум на підтвердження Акту про державну Незалежність, що його ухвалила Верховна Рада 24 серпня того ж року. На референдумі понад 90 відсотків сказали «так» незалежній державі. Ствердно на це запитання відповіли 28 мільйонів 804 тисячі українців (або 90,32%), взяли участь у голосуванні 31 мільйон 891 тисяча громадян (або 84,18%) Паралельно були проведені перші всенародні вибори президента – перемогу здобув Леонід Кравчук. Друге місце у представника «Народного руху» В'ячеслава Чорновола. Також важливим було те, що позитивний результат було отримано в усіх 24 областях, Автономній республіці Крим та двох містах зі спеціальним статусом – Києві та Севастополі. З точки зору сьогодення, цікавими виглядають результати голосування на Донбасі і в Криму: Донецька область – 83,9% Луганська – 83,86% Крим – 54,19% місто Севастополь – 57,07% Також референдум дав старт міжнародному визнанню щойно відновленої Української держави. Першою одразу Україну визнала Польща, трохи не встигла за нею, але була першою державою Заходу – Канада. Першою відкрила посольство в Києві Угорщина, піднявши статус свого консульства, яке існувало в Києві з радянських часів. США та провідні держави Заходу визнали незалежність України в кінці грудня... На нашу суб'єктивну думку, у цей день офіційно затвердилось встановлення модерної Української Державності і одночасно з тим, українці повернули не туди, коли з вибором на посаду Президента представника старої совєцької системи, обрали будівництво фактично урср 2.0. 🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

🗺✊1 грудня 2013 року в Києві розпочалося друге всеукраїнське віче Революції Гідності, як реакція на побиття спецпідрозділами міліції учасників Євромайдану, переважно студентської молоді вночі 30 листопада 2013 року на Майдані Незалежності. О 12:30 1 грудня 2013 року люди зібрались на Всеукраїнське віче. Хода розтяглась від парка Шевченка до Майдану Незалежності, і налічувала близько мільйона учасників. Більш рішучі протестувальники, які розуміли, що боротьба з промосковським режимом Януковича може затягнутися, того ж дня взяли під контроль приміщення КМДА в Києві, та профспілок на Майдані Незалежності. Ще пізніше увечері на вулиці Банковій поблизу адміністрації президента Януковича відбулися сутички зі спецпідрозділами міліції. Виконуючи злочинні накази спецпідрозділи міліції побили сотні і скалічили та затримали десятки громадян. Але репресії проти протестувальників лише збурювали більшу кількість громадян України і розвивали масовість та рішучість учасників Революції Гідності. У цей день було засновано Штаб національного спротиву, який розмістився у Будинку профспілок, а також створені мобільні бригади медиків. Почали формуватися перші сотні Самооборони Майдану. На майдані Незалежності та Хрещатику з’явилося наметове містечко. Протестувальники почали зводити барикади, щоб убезпечити себе від дій силовиків. Мітинги проти свавілля «Беркуту» відбулися в Одесі, Донецьку, Харкові, Львові, Дніпрі та інших обласних центрах України. 🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

💛3 грудня 2025 року виповнюється 303 роки від дня народження Григорія Сковороди. Видатного українського філософа, просвітителя-гуманіста, поета, музиканта, педагога. Григорій Сковорода народився у містечку Чорнухи Лубенського полку на сучасній Полтавщині. Його батько був козаком, який у мирний час тримав шинок та продавав вино. У Чорнухах Сковорода здобув початкову освіту в місцевого дяка. Закінчив курс філософії в Києво-Могилянській академії, однак не здобув повної освіти, адже не завершив курсу богослів’я. Також він відвідував публічні лекції та бібліотеки під час мандрів Європою. Навчався музики, коли перебував у складі Придворної капели. Філософ знав щонайменше сім мов: латину, старогрецьку, староєврейську, польську, німецьку, італійську та угорську. А також умів грати на шести музичних інструментах: скрипці, флейті, бандурі, органі, гуслях і цитрі. Сковорода вів аскетичний спосіб життя. Як згадують його сучасники, їв і спав мало, але завжди був сповнений енергії та в доброму гуморі. Він зневажав славу та кар’єризм, відмовлявся від високих посад та шанувань. Зокрема, відмовився від кар’єри в Придворній капелі цариці Єлизавети і від кар’єри в церкві, а кліриків того часу називав «стовпами неотесаними». Більшу частину життя Григорій Сковорода провів у мандрах. Європу він побачив, подорожуючи у складі експедиції, що закуповувала токайські вина. Україну – мандруючи в пошуках вчительської роботи. Певний час викладав у Переяславському та Харківському колегіумах, але не зійшовся з духовенством. У мандрах Сковорода часто працював домашнім вчителем у місцевої шляхти. Філософські вчення Сковороди вибудовані перш за все навколо етики. Відчутний вплив на філософа античної спадщини, насамперед стоїцизму та неоплатоніки. А також середньовічної схоластики. У домандрівний період Сковорода філософував у віршах та байках. Потім писав філософські трактати, серед яких були «Наркіс. Пізнай себе», «Алфавіт світу» та «Ікона Алкавіадська». Він ділив свої твори на «популярні» та «для втаємничених». Сковорода розділяв світобудову на три світи: макрокосм – все, що нас оточує; мікрокосм – це внутрішній світ людини; світ символів – Біблія. Три світи завжди перебувають у русі та взаємозв’язку. Пізнати світобудову – значить пізнати всі три світи, але почати потрібно з пізнання себе. Саме тому більшість бесід філософа починались закликом «Пізнай себе!». Григорій Сковорода не розділяв і не протиставляв «тіло фізичне» та «тіло духовне» людини. Щоб жити в гармонії, людині необхідна «сродна праця», тобто така, яка приносить їй задоволення та користь суспільству. Цим «сродна праця» відрізняється від «праці обраної», яку людина робить з користі, гордості чи задля слави. Свого віку доживав у селі Пан-Іванівка – сучасна Сковородинівка на Харківщині. В останній мандрівці відвідав свого друга, колезького радника Андрія Ковалівського, що жив під Орлом. Після чого повернувся в Піп-Іванівку, де помер 1794 року. За легендою, Сковорода знав про свою смерть та сам викопав собі могилу. На хресті, за заповітом філософа, написано «Світ ловив мене та не спіймав». Всякому місту — звичай і права, Всяка тримає свій ум голова; Всякому серцю — любов і тепло, Всякеє горло свій смак віднайшло. Я ж у полоні нав'язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум. 🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

🗺🌍3 грудня 1877 року у Перемишлі на Галичині (нині територія Польщі) народився Степан Рудницький, вчений, основоположник української географічної науки. Закінчив Тернопільську гімназію, навчався у Львівському та Віденському університетах. У Львові захоплювався ідеями Михайла Грушевського, вважається, що саме під його впливом розпочав географічні студії. Доктор філософії, професор кафедри географії Львівського університету. Член Наукового товариства імені Шевченка, співзасновник «Спортивного товариства «Україна» (1911). Одним із перших запровадив до наукового обігу географічний термін «Україна». Започаткував картографічний напрямок у вітчизняній географії, автор перших мап України. Вибудував докладну концепцію незалежної України, доводячи унікальність і самодостатність її теренів. У 1920-му емігрував, мешкав у Відні та Празі. Один із засновників Українського вільного університету в Празі, викладав у Карловому університеті, Вищому педагогічному університеті імені Драгоманова в Празі, Українській господарській академії в Подєбрадах. Восени 1926-го прийняв запрошення переїхати до СРСР, де йому обіцяли творчу свободи і заманливі перспективи. Мешкав у Харкові. Організатор і перший директор Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, академік ВУАН. Редагував «Вісник природознавства». Здійснив кілька експедицій на Дніпро та Донбас. Автор низки підручників з географії. У 1933-му заарештований і звинувачений у приналежності до контрреволюційної організації, шкідництві та шпигунстві, засуджений на 5 років таборів. Здоров’я Степана Рудницького стрімко погіршувалося, він страждав від голоду і жахливого ставлення охорони. Однак, як згадував Семен Підгайний, «тримав себе цілком незалежно і ніколи не звертався ні за якими проханнями до будь-якого урядництва, – він просто його ігнорував і вчив молодь географії». А ще «завжди нагадував соловецьким українцям, що вони мають любити, розуміти і знати батьківщину». На Соловках написав книги «Геономія» і «Ендогенна динаміка земної кори» (рукописи не збереглися). У жовтні 1937-го засуджений до страти. 🕯Розстріляний 3 листопада 1937-го в урочищі Сандармох. 🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

🇺🇦5 травня 2025 року минає 125 рокsd від створення спортивно-пожежно-руханкового товариства «Січ». “Перша «Січ» заснована Кирилом Трильовським («січовим батьком») в селі Завалля Снятинського повіту 5 травня 1900 року. Далі «Січі» створилися в Коломийському і Городенківському повітах, поширилися в Галичині і Буковині. Організаційною надбудовою «Січей» були повітові «Січі», а з 1908 р. — централя, заснована у Станиславові (Головний Січовий Комітет — голова К. Трильовський, заступник І. Сандуляк-Лукини, секретар І. Чупрей, скарбник М. Лагодинський) і перейменована 1912 року у Львові на Український Січовий Союз (генеральний отаман К. Трильовський, головний осавул Я. Весоловський, головний писар М. Балицький, головний скарбник С. Винників, головний обозний Дмитро Катамай, головний четар Ф. Калинович). Активними організаторами «Січей» також були: А. Кузьмич, Ю. Соломійчук-Юзенчук, П. Шекерик-Доників, А. Чайковський, Р. Ставничий, Л. Лепкий, Р. Дашкевич, Г. Ничка, В. Гуркевич, В. Лисий, Володимир Бемко, Д. Вітебський, С. Ріпецький, М. Угрин-Безгрішний, О. Демчук, М. Хробак, О. Семенюк та багато інших (здебільша діячі Радикальної партії). Члени «Січей» мали дотримуватися своєї народної ноші; їхньою відзнакою була малинова стрічка («лента»), ношена через плече з написом «Січ» в ….". З 1910 у селах, в яких уже не носили народного одягу, як і в міських «Січах», був обов'язковий відповідний однострій з січовою стрічкою. Кожний січовик носив топірець. Сільські і повітові «Січі» мали свої прапори. Перший з'їзд «Січей» відбувся у Коломиї (1902), далі у Станіславі (1911), в Снятині (1912) і найбільший, так званий Шевченківський Січовий Здвиг (за участю бл. 12 тис. членів «Січей», «Сокола», «Пласту», Українських Січових Стрільців) — 28 червня 1914 р. У січових святах брали участь також представники чеських, хорватських і словенських руханкових товариств. 1913 року «Січей» було понад 900, де об'єднувалися близько 80 тис. «січовиків». Популяризації й поширенню січового руху сприяли видавані й редаговані К. Трильовським та І. Чупреем співаники, календарі («Отаман», «Запорожець»; до 1914 р. — 11 річників), періодичні видання: місячники «Зоря», «Хлопська правда», як також офіційний орган «Січей» — «Січові Вісти» у Львові. Після того, як Трильовський заснував товариство Українських Січових Стрільців, у березні 1913 при Українському Січовому Союзі була організована під керівництвом Д. Катамая стрілецька секція для підготови молоді у військовій справі, оформлена пізніше в окремі Товариства Українських Січових Стрільців, яких було 1914 року — 94. Польові вправи цих товариств відбувалися за виданим 1914 року підручником О. Демчука й О. Семенюка п. н. «Правильник піхотинця». З членів товариств УСС, «Січей», «Соколів» та добровольців, що зголосилися, був сформований у серпні 1914 р. Легіон Українських Січових Стрільців. З «Січей» вийшла українська військова формація — Українські Січові Стрільці (1914–1920), які стали головною військовою силою при створенні Західно-Української Народної Республіки”. 🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

🟥❤️‍🩹 29 жовтня 1909 року на Львівщині народився Іван Климів – Легенда (1909-1942), член Проводу ОУН, генерал-політвиховник УПА, Лицар Золотого Хреста Заслуги. Був членом Пласту (9-й курінь ім. П. Дорошенка) та Української військової організації. Вищу освіту здобував на юридичному факультеті Львівського університету. Ставши членом Організації Українських Націоналістів, Іван Климів був одним з організаторів націоналістичного руху та керівником екзекутиви ОУН на Сокальщині. Використовував псевдоніми: 555, Арідник, Гармаш, Гриць, Дем’ян, Дмитрів, Євген, Заозерний, Куліба, Легенда, Мармаш, Приморка, Семен. За політичні переконання І.Климіва неодноразово заарештовувала польська поліція, він відбував ув’язнення у польському концтаборі Береза Картузька. Після проголошення у Львові 30.6.1941 ОУН (Б) відновлення Української держави, Іван Климів увійшов до складу Українського Державного Правління на чолі з Я.Стецьком, де очолив міністерство політичної координації. 1-го липня 1941 р. Іван Климів проголосив себе Начальним командантом Української національної революційної армії (УНРА) і займався її розбудовою. За липень-серпень 1941 р. підрозділи УНРА чисельністю 3-4 тисяч вояків були створені в 15 населених пунктах Західної України. Із 1942 р. Іван Климів був керівником організаційного відділу військової референтури Проводу ОУН. Він організатор перших військових формувань ОУН на Волині, які згодом стали основою Української повстанської армії. 🕯4 грудня 1942 року Івана Климіва у Львові заарештувало гестапо. Він був закатований під час допиту. 🟥 Головне Командування УПА у 1952-му нагородило його Золотим Хрестом Заслуги та підвищило до ступеня генерала-політвиховника. 🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

❌😥🇺🇦Операція «Запад» – одна з наймасовіших і короткотермінових сталінських депортацій цивільного населення західноукраїнських земель з метою знищення «соціальної бази» українського визвольного руху. Виселенню підлягали за попередньо складеними списками члени родин оунівців та повстанців. Відправною точкою для реалізації операції став наказ міністра держбезпеки срср В. Абакумова № 00430 від 22 серпня 1947 року «Про виселення сімей засуджених, убитих, тих, хто перебуває на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів із території західних областей України». Постанова Ради Міністрів срср від 10 вересня 1947 року «Про виселення із західних областей урср членів родин оунівців» сприяла пришвидшенню термінів виконання задуму. В документі йшлося про забезпечення вугільної промисловості срср робітниками з числа родин підпільників і членів УПА. 10 жовтня 1947 року міністр внутрішніх справ урср Т. Строкач затвердив план оперативних заходів по своєму відомству. Основними організаторами і виконавцями депортації стали мгб та мвд урср. Керівництво операцією здійснював спеціально створений Оперативний штаб для депортації на чолі із заступником міністра мвд М. Дятловим. Місце дислокації штабу – Львів. Виконання забезпечували: оперсклад мгб – 6 859 осіб, збройні сили – 46 509, радянський партактив – 15 556, армійські шофери – 1 227 осіб. У ході операції використовували гужовий та автотранспорт, бронетехніку, трактори, залізничний транспорт. Регіон охоплення депортацією включав Волинську, тодішні Дрогобицьку та Станіславську, Львівську, Рівненську, Тернопільську й Чернівецьку області. Проведення операції «Запад» готували у режимі цілковитої секретності. На місцях секретарі райкомів і начальники підрозділів мгб довідалися про її проведення за 2-3 дні до початку, інші виконавці – у момент реалізації. Здійснювати цю каральну акцію спецслужби планували протягом одного дня – 21 жовтня 1947 року. У більшості регіонів операція розпочалася о 6-й годині ранку. До львівських жител оперативники увірвалися о 2-ій годині ночі. З 2-ої до 4-ої обірвався сон жителів Рави-Руської, Жовкви, Бузька, Городка та Яворова. У Станіславській та Чернівецькій областях виконавців зупинили складні погодні умови. Сильна віхола, що розпочалася напередодні, спричинила у деяких районах сніговий покрив до 2-х метрів. Оперативники вимушені були застосувати танки та бронетехніку. Проте це не дало швидкого очікуваного результату. Приміром, у Чернівецькій області збирання людей для депортації довелося відтермінувати до 23 жовтня. У більшості ж випадків операцію вдалося здійснити до настання сутінків 21-го. «Передовиком» стала Рівненська область, у якій виконавці злочинної акції впоралися із завданням і звезли людей на відправні пункти загалом за 3-4 години. Подальше транспортування відбувалося залізницею із 87 станцій. 22 жовтня 1947 року о 6 годині 38 хвилин відправився перший ешелон зі станції Ковель до станції Усяти Томської області. Він віз 1 293 людей, відірваних від домівки, позбавлених майна. Останній ешелон вирушив у східному напрямку 26 жовтня. Операцію «Запад» було завершено. Більшість потягів зі «спецпереселенцями» прибули на підприємства вугільної промисловості східних районів срср. Окрім того, «активних українських націоналістів» відправили під конвоєм в Омську область для роботи на підприємствах і в сільському господарстві. Кількісні показники по операції «Запад» у документах радянських спецслужб неодноразово уточнювалися. У «Довідці про кількість сімей активних учасників...» від 27 травня 1948 року йдеться про 26 332 сім’ї – 77 791 особу. З них – 18 866 чоловіків, 35 685 жінок та 23 240 дітей до 15 років. Операція «Запад» стала однією з наймасовіших депортацій українців організованою комуністичним режимом. За своїм масштабом вона є злочином співмірним із депортаціями кримських татар у 1944 році чи виселенням українців у рамках акції «Вісла», організованою польською комуністичною владою. 🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

​​🕯🇺🇦Степану Чубенку назавжди 16 років. У 2014 році його жорстоко вбили бойовики «днр» за синьо-жовту стрічку на рюкзаку. Юнак із Краматорська був спортсменом, воротарем місцевої футбольної команди «Авангард». Та любив він не лише футбол — писав вірші, грав в КВК, разом з друзями опікувався дитячим будинком і завжди мріяв про власних дітей... У ці дні виповнюється 11 років з дня загибелі Степана. 11 років тому бойовики банди «Керч» жорстоко вбили шістнадцятирічного Степана Чубенка. За наказом ватажка Погодіна, його підлеглі Михайло Сухомлинов і Юрій Москальов вивезли хлопчика в село під Донецьком, довго катували і розстріляли. Після скоєних на Донбасі злочинів Погодін утік до Криму, де і був затриманий за запитом Інтерполу. 30 липня стало відомо, що окупанти в Криму звільнили терориста “ДНР” Погодіна, якого звинувачують у вбивстві школяра. 10 листопада 2019 року суд Торецька заочно засудив убивць українського школяра Чубенка до довічного ув’язнення. Хлопчина мріяв стати професійним футболістом та вже встиг стати успішним голкіпером місцевої команди «Авангард». У старших класах Степан вже був дуже свідомим громадянином, цікавився політикою та був небайдужим до майбутнього своєї Батьківщини. Але 12 квітня 2014 року його рідний Краматорськ захопили російські окупанти. Степан не лишився осторонь та організував допомогу нашим військовим. Разом із такими ж юними друзями вони носили визволителям харчі та воду, зривали прапори сепаратистів та розповсюджували містом листівки: «Краматорськ – це Україна»! Мама Степана Чубенка – дуже боялась за сина, але він твердо відповідав: «Чому я маю боятись якихось чужинців? Я на своїй землі, на українському Донбасі». Але, у червні 2014 року, через постійні погрози від терористів так званої «ДНР», Степан був змушений виїхати у Київ до друзів. Зовсім скоро Краматорськ нарешті звільнили, і хлопець одразу побіг на вокзал за квитком до батьківської домівки та до цуценя Біма, за яким так сумував. Квитки були лише через окупований Донецьк, в який досі ходили потяги зі столиці. Він дуже хотів зробити рідним сюрприз, тож про повернення нікому не сказав. Згодом Сталіна Чубенко отримала страшні новини від окупантів: «Вашого сина заарештовано». Так почались пекельні місяці пошуків найдорожчого у житті. Жінка негайно приїхала в Донецьк, де їй сказали, що Степана, начебто, відправили у селище Горбачево-Михайлівка. Невтомна мати ходила з фотографією молодшого сина в руках, стукалася у всі двері і питала, чи не бачив хто-небудь її хлопчика. Жінка сподівалась, що в одному з підвалів полишених домівок тримають її сина. Живого. Але сподівання були марними. Після зустрічі з ватажком «ДНР» Захарченком, їй повідомили, що Степана вже немає серед живих. Бойовики зізналися, що заарештували Стьопу через жовто-блакитну стрічку на рюкзаку і шарф ФК “Карпати”, який знайшли серед речей. Жінці сказали, що сина після арешту відправили нібито рити окопи, під час чергового обстрілу хлопчина втік разом з іншими полоненими. Більше його не бачили. Пізніше один з найманців сам зізнався: “Ніякої втечі не було. Хлопця вбили. Де тіло – ніхто не знає”. Після того, як бойовики “ДНР” проговорилися, що хлопця вбили незабаром після затримання, батьки Степана в буквальному сенсі підняли всю землю навколо ненависного блокпоста. Тіло хлопця знайшли самі окупанти. Шістнадцятирічного українця вбили дуже жорстоко: руки замотали скотчем за спиною, вибили зуби, довго знущались, а потім закрили обличчя його ж футболкою та зробили п’ять смертельних пострілів у голову. Ексгумацію провели шостого жовтня. Зазвичай цього дня Сталіна святкувала День вчителя, а тепер це назавжди найстрашніший день у житті Чубенків. Указом Президента України від 28 червня 2017 року Степан нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно). 10 грудня 2021 року на стадіоні в Краматорську відкрито пам’ятник юному патріоту-футболісту. 🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

🔱⚔️6 травня 1920 року закінчився Перший Зимовий похід. Таку назву отримав партизанський рейд Армії Української Народної Республіки під проводом Михайла Омеляновича-Павленка . Це був єдиний варіант зберегти як саму армію та її дух у той час, як Головний Отаман Петлюра із штабом перебував у Варшавi, так і присутність української армії на окупованій території, що для населення мало неабияке значення. «Здивування росіян, що мостилися міцно засісти в повітах та губерніях на посадах різних губернаторів, ісправників, приставів тощо, можна порівняти хіба з тим, якби в наші часи, як уже мало хто вірить в чуда, з’явився б з-під землі мертвець і почав порядкувати в хаті. Та ще й як панувати! На своєму шляху Українська Армія буквально змітала все, що нагадувало російське панування. Мертвець воскрес і на «живих людей» напав жах, котрий неминуче гнав їх до якоїсь прірви, де вони мусили знайти собі смерть», - писав про похід один з його учасників, генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. Ця військова кампанія почалася 6 грудня 1919 року і тривала шість місяців. За цей час українська армія подолала близько 3 тис. км Житомирською, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською, Одеською, Вінницькою областями та провела понад 50 успішних боїв. Як відомо, після важких поразок у 1919 році у боях з московськими більшовиками і білогвардійцями Армія УНР на чолі з Головним Отаманом Симоном Петлюрою відійшла на захід в тодішню Волинську губернію, де під Новоград-Волинським опинилась у так званому «трикутнику смерті» - між поляками з північного заходу, більшовиками з північного сходу і білогвардійцями з півдня. 4 грудня у селі Нова Чортория Петлюра зібрав військову нараду, на яку були запрошені командарм полковник Василь Тютюнник, начальник штабу полковник Євген Мєшковський, а також начальники п’яти збірних дивізій. На нараді обговорили можливість переходу до партизанської боротьби в тилах противника. Наступного дня командувачем Дієвої армії УНР став генерал-хорунжий Михайло Омелянович-Павленко, його заступником призначили отамана Юрія Тютюнника, а Симон Петлюра виїхав до Варшави для пошуку практичної допомоги з боку Польщі. 6 грудня 1919 року Дієва Армія УНР вирушила в рейд по тилах противника, який історики згодом назвали Першим Зимовим походом. Тодішня українське військо, за різними оцінками, налічувало від 5 до 10 тис. осіб. За час походу Дієва Армія здійснила ряд успішних боїв і здобула декілька населених пунктів: 19 березня звільнено Умань, 5 квітня – Бобринець (Кіровоградська обл.), 16 квітня – Вознесенськ (Миколаївська обл.). Наприкінці квітня армія вирушила у Ананьїв та Балту (Одещина), де надала допомогу повсталим містянам у боротьбі з більшовиками. Закінчився Перший зимовий похід 6 травня 1920 року, коли частини Дієвої Армії УНР біля села Писарівка Ямпільського повіту (Вінницька обл.) зустрілись з 2-ю стрілецькою дивізією полковника Олександра Удовиченка, яка діяла у складі 6-ї польської армії. Того ж дня іншими підрозділами українсько-польського війська була звільнена Біла Церква, а наступного, 7 травня 1920 року, вони увійшли до Києва. Керівництво УНР розраховувало, що звільнення Правобережжя від більшовиків і білогвардійців дозволить зміцнити українську армію, що, в свою чергу, дасть змогу почати наступ на Лівобережжя. Однак, вже в червні 1920 року більшовицька армія прорвала фронт. Поляки відступили. Разом з ними Армія УНР теж була змушена з боями відійти до Галичини. 🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!