Фашик Донецький

Дипломатія примусу: як кремль торгує чужим Паоло Валентіно для «Corriere della sera” пише: Колишній державний секретар США Генрі Кіссінджер сказав: «Вести переговори з Громико, не знаючи найдрібніших деталей справи, - це все одно, що накласти на себе руки». Ось основні пункти його доктрини Щоб зрозуміти, як веде переговори путін, потрібно повернутися до Андрія Громико, легендарного «Містера Ньєта» («містер ні», «містер нєт»), який очолював радянську дипломатію з 1957 по 1985 рік, служачи під п'ятьма генеральними секретарями КПРС: Хрущовим, Брежнєвим, Андроповим, Черненко і Горбачовим, який його звільнив. Його вчителем був В'ячеслав Молотов, міністр закордонних справ сталіна, більш відомий як «молот» за здатність безперервно повторювати одне і те саме, незалежно від заперечень співрозмовників. Молотов увійшов в історію завдяки пакту, підписаному в 1939 році разом із нацистським колегою фон Ріббентропом, за яким сталін і гітлер домовилися про майбутній поділ Польщі. Але, як визнав навіть Генрі Кіссінджер, Громико перевершив його в умінні та наполегливості. «Вести переговори з ним, не знаючи найдрібніших деталей справи, — це все одно, що покінчити життя самогубством», — сказав тодішній держсекретар США. Майстер приховування, в рідкісний момент відвертості Громико так підсумував основні принципи своєї тактики переговорів, згідно з нотатками одного з них, Олега Гриневського: «Перш за все, вимагайте максимум, не соромтеся перебільшувати. Вимагайте навіть те, що вам ніколи не належало. По-друге, висувайте ультиматуми. Погрожуйте війною, не шкодуйте погроз, а потім пропонуйте переговори, адаптуючи їх до ситуації. Завжди знайдеться хтось на Заході, хто клюне на гачок. По-третє, розпочавши переговори, не поступайтеся ні на міліметр. Ваші співрозмовники зрештою поступляться частиною того, що ви вимагали. Але навіть тоді не підписуйте: наполягайте на більшому, і вони погодяться. Коли ви отримаєте половину або дві третини того, що вам не належало, тоді ви зможете вважати себе дипломатом». Ремарка. Принципи так званої «школи» дипломатії ссср і рф дійсно так і не змінилися. За спогадами радника Громика Олега Гринєвського, радянська тактика базувалася на трьох ключових прийомах: Вимагай максимум - навіть те, що тобі ніколи не належало. Ультиматуми і загрози війною - ескалація для створення «коридору» до компромісу. Не поступайся ні на міліметр — змусь опонента віддати половину, а тоді вимагай ще. До цього додавалася феноменальна обізнаність у деталях: Громико відзначався здатністю перевантажити співрозмовника цифрами, документами та процедурними нюансами, доки той не погоджувався на поступки. Історичні приклади свідчать про те, що вищезгадані прийоми працювали Пакт Молотова–Ріббентропа (1939) є класичним зразок максималістських вимог: СРСР і Третій рейх не лише домовилися про ненапад, але й таємно поділили Польщу + сфери впливу в Східній Європі. Ультиматум Румунії (1940) також підтверджує те, шо молотовська «дипломатія» давала результати. Після того, як Молотов висунув Бухаресту ультиматум (передати Бессарабію та Північну Буковину), за чотири дні румунська влада капітулювала. Даний прийом демонстрував силу ультимативного підходу, коли загроза війни була достатньо переконливою. Зимова війна з Фінляндією (1939–1940) - з тієї ж серії, молотовської: Спершу СРСР вимагав передачі територій під приводом «захисту ленінграда» Після відмови почалася війна, яка завершилася підписанням миру Москва отримала саме ті території, що і вимагала. Берлінська криза 1958–1971 років також показала що молотовські методи дієві Громико проводив лінію ультиматумів: вимога вивести західні війська з Берліна. Після зведення Берлінської стіни та років торгу, СРСР отримав Чотиристоронню угоду 1971 року, що фактично легітимізувала контроль радянської частини Німеччини над транзитом. Кубинська ракетна криза 1962 - тут теж працювали за схемою молотова-громико 👇👇👇